 |
| 1 ступень |
 |
Зарегистрирован:
24 окт 2008, 10:04
Сообщения: 31
Откуда: сл. Сагуни Острогозького полку. нині живу в Луганську на Вкраїні
Награды: 2
|
Живу в Луганську на Вкраїні, але рід іде з Острогозького полку, слобода Сагуни  Прізвище - Лавриненко. Чи хто зна таких людей, чи може й сам хтось зі мною родич?  Найстарішого відомого нам Лавріненка звали Степаном. Мешкав він у селі Сагуни Воронізької губернії. Це село існує і нині у Воронезькій області. Це територія Слобідської України, тобто території, куди переселялись українці, тікаючи від польського гноблення.
В Слобожанщині люди жили слободами, тобто невеликими вільними поселеннями. До того ж в одній місцевости зустрічалися як українські, так і московські села, але люди між ними не змішувалися, жили окремо. Існувала думка, що москалі можуть бути хворі на венеричні хвороби, тому з ними намагались не зустрічатися. Степан Лавріненко мешкав в українському селі. Про нього мало що відомо. Але відомо, що було у нього десять синів і дві дочки. Усі сини були одружені, і жили всі вони великою патріярхальною родиною. Побут був досить простий та суворий. У них була велика хата з трьома кімнатами. У великій кімнаті розміщувалися десять синів зі своїми жінками і дітьми, в маленькій - батько й мати, у ще одній маленькій - дві дочки. У кімнатах був піл, тобто настил із дошок на вбитих в землю кілках, на якому спали. Кожен одружений син мав ще так звану кліть. Це невелике приміщення, сплетене з лози й обмазане глиною. Кожна кліть стояла окремо. Жили там тільки влітку.
Цікаво, як поводилася в той час родина за столом. В кутку столу сідав батько, поруч із ним - мати, потім дві дочки. Навколо столу сиділи сини. Їхні жінки не сідали за стіл, а стояли кожна за своїм чоловіком і підносили їжу. Звичайною їжею були картопля й огірки.
У країні тоді панував кріпосний режим. Жили бідно. Землі було мало. Орали сохою з ко-нем або вручну ралом. Своєї худоби не було. Сіяли жито, жали його серпами, звозили до клуні й молотили ціпами взимку. Також вирощували пшеницю, ячмінь; мололи збіжжя на жорнах вдома, товкли в ступі з грушевого кореня.
Наймолодшого сина звали Созоном Степановичем. Він народився близько 1848 року. Одружився дуже молодим (був не старшим за 18 років). Жінку його звали Василиною. Народи-лося в них четверо дочок: Паранька, Меланька, Горпинка, Настя. Жінка Степана була хвора на алькоголізм і тому одного разу впустила маленьку Настю, а Степан став віднімати у неї дитину, і вони знову впустили її. Настя забилася й від цього стала на все життя горбатою.
Близько 1870 року Созона Степановича, як і більшість його братів, забрали в солдати. Поки він був на службі, троє старших його дочок захворіли на скарлатину й померли. Василина їздила провідувати свого чоловіка на місце його служби, жила там на квартирі в москалів.
За час служби Созон Степанович навчився грамоті, заробив певні гроші. Вирішив ще за-лишитися в армії і прослужив там ще сім років понадурочної служби. Дослужився він до звання унтер-офіцера, мав Георгіївський хрест (мабуть брав участь у військових діях проти турків).
Наприклад відомо, що він співав військову пісню з такими словами:
Помним, братцы, как стояли
Мы на пушке в облаках
Турки нас атаковали
И остались в дураках.
Вийшовши у відставку Созон Степанович зі своєю родиною переїхав на Дін приблизно у 1880 році. Грошей у нього було багато. Із дітей у нього лишилася тільки молодша Настя з пошкодженою спиною. У той час на Дону можна було недорого придбати землю. Він поїхав і купив 50 десятин землі на хуторі Журуївка (зараз це Чортківський район Ростовської області). Там він найняв людей і збудував хату-п’ятистінку з мергелю на високому цоколі. Тут у 1881 році й народився син Андрій, а згодом і дочка Тетяна.
_________________
Український алфавіт:
Є = Е
І = И
Е = Э
И = Ы
|
|
Driver 
Виктор Гусев 
Добавлено: 25 окт 2008, 12:39 
