История Острогожска

Исторические периоды:
 

Общие очерки по истории Острогожска
Острогожские земли до н.э.
Н.э. до основания города Острогожска
Основание Острогожска, строительство крепости
Дореволюционный период
Революция, Гражданская война
Становление Советской Власти, довоенный
период
Великая Отечественная война
Послевоенные годы, времена развитого Социализма
Перестройка, развал Союза
Современная история
 

Тематика
 

События
Люди
Архитектура
Исторические документы
Фотографии старинного Острогожска
Фотографии современного Острогожска
Фотографии исторических мест Острогожска
Религии в истории Острогожска
Острогожское казачество
История Острогожского района
Полный архив статей
Архив статей по времени размещения
Поиск
Обсуждение истории Острогожска в Форуме
Острогожский Интернет-портал
Острогожские новости

Острогожск Яндекс цитирования
Яндекс.Метрика
Острогожск

 
 

 

« Эрарский Анатолий Александрович | Острогожская крепость »

 

(1865-1893 г.г.)
 
Имя писателя второй половины XIX в. И.Я. Череватенко, выходца из слободы Россошь Острогожского уезда Воронежской губернии, незаслуженно забыто. Он родился 21 февраля 1865 г. Учился в россошанской двухклассной школе, затем в Воронежском реальном училище, но образование не окончил: умерли родители, затем старший брат, и необходимо было зарабатывать на жизнь, чтобы прокормить себя и трех младших братьев.

В его творческом наследии были произведения разных жанров: стихи, рассказы, драмы, однако сохранились только один водевиль («Чорноморець») и один рассказ («Не так складається, як бажається»).

Водевиль «Чорноморець», написанный И. Череватенко в 1888 г., строится на популярном народном и широко известном в украинской литературе ХІХ в. сюжете о победе влюбленной пары в борьбе за счастливую семейную жизнь. Как и в пьесах украинских писателей Ивана Котляревского («Наталка Полтавка»), Григория Квитки-Основьяненко («Шельменко-денщик») и др., в водевиле Череватенко парень и девушка, простые крестьяне, живущие в слободе Майдан (возможно, где-то возле Россоши, малой родины писателя), преодолев всевозможные жизненные препятствия, добиваются от родителей разрешения на женитьбу. В пьесе есть место и откровенным, нескрываемым сентиментальным чувствам героев на фоне сельского быта, и быстрая смена событий, и утверждение победы добра и справедливости. Широко представлено устное народное творчество — мудрые пословицы и поговорки, половодье украинской песни, которая и сейчас живет на Слобожанской земле.

Водевиль И. Череватенко — это своеобразное окно в уже далекую историю ХIX века, в обстоятельства жизни простых людей, являющихся носителями вечного народного слова.

В произведении ощущается голос самого автора — человека, с легким юмором смотрящего и на события, и на своих героев. Рефреном через всю пьесу проходит любимая героями песня о черноморце — смелом и находчивом казаке, который не унывает в сложных жизненных ситуациях.

Главное дело жизни И. Череватенко — это его завещание в тысячу рублей на украинское книгоиздание. На эти деньги писатель Б. Гринченко основал книжное издательство и отпечатал 50 книг тиражом 200 тыс. экз., а потом отдал такую же сумму львовской «Просвіті» для продолжения работы Фонда И. Череватенко по поддержке украинской книги.

Умер И. Череватенко от туберкулеза 24 ноября 1893 г. в Россоши, там же и похоронен. Он прожил всего 28 лет.


Из творческого наследия

ЧОРНОМОРЕЦЬ
Водевиль
(В сокращении)



ДІЙОВІ ОСОБИ:

ПАНАС ГЛУЩЕНКО відставний служака, 77 р.
ОЛЕНА дочка його
СТЕХА жінка його
ГРИЦЬКО скрипаль
ХІВРЯ жінка Грицькова
МИКОЛА КОВАЛЬКО молодий чумак
ЛУКИЧ відставний служака миколаївський
ПРОТАС парубок

Діється діло літом у слободі Майдан

Д І Я І.

Картина 1.
Річка з вербами, за річкою хати. Видно трохи місток. Біля річки, під вербою, криниця; біля неї на пеньку сидить Микола.

ВИХІД 1.

МИКОЛА. (Один). Та й добре оце я викупався! Так легко зробилося мені, як наче гріхи спали. Тепер таки закурить. (Виймає люльку й закурює). А чи знає Олена, що я тут, та ще й біля тієї криниці, де ми з нею покохались? (Співає потихеньку. Олена сходе з відрами на місток, прислухається, міниться в лиці... Микола співає).

Оце ж тая криниченька, що голубка пила,
А де ж тая дівчинонька, що мене любила?

ВИХІД 2.

Микола й Олена

ОЛЕНА. (Підкравшись, співає).

Ой ти живеш на горі, а я під горою,
Ой чи тужиш ти за мною, як я за тобою?

Микола скакує з місця й кидається до Олени; вона до нього: обнімаються й цілуються.

МИКОЛА. Та й злякала ж ти мене, Оленочко. (Цілує її). Голуб’ятко моє милеє! Чи й ти по мені так скучила, як я по тобі, чи, може, й забула? Га?

ОЛЕНА. Буде тобі сміятися! Чи то ж я тебе забуду? — такого козака? Та гріх і від Бога буде за такого сокола. (Цілує його,) за таке золото. (Цілуються). Миколо, Миколо! Як би ти знав мою нудьгу по тобі, то не казав так. Хіба ж можна мучить так бідну дівчину! Скільки сліз я лила по тобі! Скільки ночей не спала?... (Веселіш). А всьому виною ти... один ти!

МИКОЛА. Оленочко! Горличко моя! Пташечко моя коханая! (Цілує її. Чути спів).

ОЛЕНА. (Швидко). Ой лишенько! З поля йдуть, треба бігти... виходь на вулицю; щось маю тобі сказати. Прощай! (Цілуються. Бере відра й іде на місток, оглядаючись на Миколу. Пісня все ближче: чути спів).

По обіді спочивали,
Потім коси поклепали,
Ей, нуте косарі —
Що не рано почали;
Хоч не рано почали,
Та багато утяли.


ВИХІД 3.

Микола й парубки

ПАРУБКИ. (Співають, деякі підтанцьовують).

Як стіжечки покінчаєм,
По-козацьки погуляєм.
Ей, нуте, косарі,
Що не рано почали;
Хоч не рано почали,
Та багато утяли.

ПРОТАС. (Співає й пританцьовує).

Косив батько, косив я:
Накосили чорта з два.

(Микола підходить до них)

МИКОЛА. Здорові були, товариші!

УСІ. (З радістю здоровкаються). А, Миколо! Де це ти взявся! Здоров! Здоров!

ПРОТАС. Здорово, Миколо! (Цілуються).

МИКОЛА. Ну, братці, як ви тут живете?

ПРОТАС. Аж бач як: журимось. Ти що так забарився?

МИКОЛА. Та все їздив: і в Харкові був, і в Білгороді був, і в Таганрозі, і де-де тільки не був. Багацько світа бачив.

ПРОТАС. Та що ми стоїмо? За цілий день і так настоялись, нехай йому біс! Сідайте. (Деякі сідають, деякі, прилігши до криниці, п’ють воду й закурюють).

МИКОЛА. Ну, що тут, усе як слід? Дівчата як?

ПРОТАС. Жирують та пустують та й годі; не те що вашому брату... (Прислухається). Оно бач, як журяться. Слухай! (Чути спів).

Прости ж мене, моя мила, що ти мене била,
Куплю тобі гарнець меду, коновочку пива.

(Хлопці підтягують).

Ой від пива болить спина, а від меду голова —
Купи мені горілочки, щоб здорова я була!

ВИХІД 4.

Дівчата з парубками підходять до криниці; побачивши Миколу, з радістю підходять до нього й здоровкаються. Деяким він подає руку, деяких лоскоче. Сміх, гомін. Дівчата умиваються й бризкаються, а далі всі йдуть регочучи. Микола й Протас залишаються.

ВИХІД 5.

Микола й Протас

МИКОЛА. Ну, Протасе, кажи — як тут Олена?

ПРОТАС. Олена все по тобі журиться.

МИКОЛА. Пташечко моя! Скучила, сердешна!
ПРОТАС. Пробував до неї підбитися Ілько Печений, що недавно прийшов із служби, так вона йому добре одрізала!

МИКОЛА. О, Олена за словом не полізе в кишеню, зна, що кому казать. Я за неї не боюсь.

ПРОТАС. Так-то так, та трохи не так.

МИКОЛА. А що хіба?

ПРОТАС. А от що: Ілько набивався перше до Олени; його діло не поперло. Так він найняв собі дурнішого — її батька Панаса. Почитай кожну неділю в шинку вмісті. Ілько поїть Панаса горілкою, а той йому чорноморця співа. Дуже поладились! То ти тепер не зівай, а то й не вздриш, як муха в рот влетить. Я вже лаяв, що ти так забарився. Та й од Олени досталося тобі!

МИКОЛА. Проти волі не віддасть; а Олена ні за кого не піде, окрім мене.

ПРОТАС. Так-то так, та не так: хіба ти не знаєш Панаса? Він противний, як чорт! Як схоче віддати Олену за Печеного, то вже зробе по-своєму: зв’яже, а віддасть!

МИКОЛА. (Тужливо). От-тобі й радість!

ПРОТАС. А ти вже й злякався?

МИКОЛА. Протасе! Ти знаєш, що я її люблю більше всього на світі… що я без неї не буду жить… що…

ПРОТАС. Постій! Підожди, Миколо! Послухай мене. Хочеш мого совіту?

МИКОЛА. Протасе, ти знаєш, що в мене тільки й роду, що побратимство, та Оленчине кохання. Що тільки двох я люблю і слухаю, що тільки двом я й вірю.

ПРОТАС. Ну, слухай же: моя тобі рада — сватай її скоріш, не одтягуй, не пускай цапа у город...
МИКОЛА. Якби-то Бог дав. (Чути спів Панаса на слободі).

Чорноморець потопає
І на милую гукає...

ПРОТАС. Ось слухай… ба… уже Панас дере. Ото вже безпремінно з Печеним. Ну, та там видно буде. Ходім. (Йдуть).

З а в і с а

Картина 2.
Чистенька хата Грицька. Управо— двері, у котрі входять; наліво — покуть і стіл, накритий чистеньким настільником; прямо, між двома вікнами, дзеркало й скрипка.

ВИХІД 1.

Грицько й Микола

ГРИЦЬКО. Ну, брате, не знав я, що ти такий добрий. Оце якби не встрітив тебе, то ти й не зайшов би до старого Грицька? А як будеш женитися, то хто буде тобі свадьбу грать? Усе ж не минеш Грицька. Адже ж так, — га? Та що ти все мовчиш?

МИКОЛА. Ех, Грицьку, Грицьку! Як би ти знав... на світ божий не хочеться дивитись... така нудьга... так важко, що й зроду так не було!

ГРИЦЬКО. А коли єсть яке лихо — чом же ти не скажеш? Чом не спитаєш? Чом не порадишся з ким?

МИКОЛА. Єсть лихо, Грицьку! (Зітхнувши) Єсть! І гірке лихо! Я скажу його тобі... А знаєш, Грицьку, що я зараз надумав?

ГРИЦЬКО. Як скажеш, так і взнаю.

МИКОЛА. Є охота заспівати. Заграй “Чумаченька”, а я підтягну.

ГРИЦЬКО. Добре, добре. Заспіваєш — горе розмотаєш. (Бере скрипку й грає спочатку один, а далі Микола підтягує).


Зелений дубочок
На яр похилився,
Молодий чумаче,
Чого зажурився?
Чи воли пристали,
Чи з дороги збився,
Чи сам молоденький
Без долі вродився?
Як піду я в поле
Шукать свою долю.

МИКОЛА. Буде Грицьку, буде! А то ще заплачу. Ти знаєш, чого я до тебе прийшов?

ГРИЦЬКО. Мабуть, Голопузові собаки загнали. У нього єсть один, Сірком звать — був би тобі злий, що йому суд одпав; а що вже що страшний… він мою свиню на той світ...

МИКОЛА. Ні, Грицьку, я так-таки до тебе і йшов: хотів порадитись в однім ділі. Адже поможеш?

ГРИЦЬКО. Я нікому не ворог; лиха нікому не подію, а тобі й подавно. Кажи, що таке?

МИКОЛА. Ну, слухай. Ти знаєш Глущенкову дівчину?

ГРИЦЬКО. (закурює) Ще б же не знати — Олену? Хто ж її не знає? — ну?

МИКОЛА. Ну, так, бач, полюбив я Олену...

ГРИЦЬКО. Як чорт грішну душу — ну?

МИКОЛА. Не смійся, Грицьку.

ГРИЦЬКО. Але хто ж там сміється?

МИКОЛА. Так полюбив, що й сказати не зумію, й вона мене не цурається. Їздив я в Харків, та був іще де-не-де — усе літо проїздив, так думав, що й не діждусь побачити мою Олену. Приїжджаю додому, — шлю старостів. Так що ж ти думаєш? Як узнав Панас, що старости од мене, то так і скипів: як, каже, щоб я, Панас... Глущенко, та оддав дитину за якого-небудь ланця-обірванця, та ще й незаконнонародженого?..

ГРИЦЬКО. Цебто підкинутого?

МИКОЛА. Еге, підкинутого. Ну, тут Олена до нього, та в ноги: тату, ріднесенький, я люблю Миколу, віддайте за нього; так куди!.. не гірше на стіну дереться.

ГРИЦЬКО. Дурману об’ївся?

МИКОЛА. А - каже - так ви зговорились, та до старостів: геть з моєї хати, щоб і духу вашого не було! Трохи не кинувся биться. Так отака правда на світі: я винуватий, що не знаю своєї матері!

ГРИЦЬКО. (Покурює). Я думав, що воно, а воно он що.

МИКОЛА. Так що ж ти скажеш, Грицьку?

ГРИЦЬКО. Та нічого не скажу.

МИКОЛА. Як нічого? Оце твоя й рада?

ГРИЦЬКО. Моя рада — не журися з такого пустка: не оддав тепер, то оддасть у четвер; не далеко живете один од другого; почитай кожен день будете бачиться.

МИКОЛА. Ще й крикнув старостам у вікно, щоб я на очі йому не траплявся!

ГРИЦЬКО. А ти й віриш, що Глущенко каже? У нього на неділі сім п’ятниць живе. Не в пору старостів послав: ото він не похмелившись був, або з жінкою поспорив, може, й зовсім побивсь. (Кидає курити і зразу переміняє мову). Хочеш, щоб Олена була твоя? Завтра твоя? — га? Я сам піду сватом. Хочеш? Кажи!

МИКОЛА. Та я б чорту сім раз у ноги поклонився, аби він висватав мені Олену.

ГРИЦЬКО. У сім ділі я сам чорт! Сім раз обманю його! Чорту треба душу продати; а я візьму дешевше: нап’юсь п’яним та й годі!

МИКОЛА. Хоч скажи цілу бочку, так і то достану; та не тільки що горілки — а що таки ти скажеш, чого тільки забажаєш, усе – усе добуду, все подам! Аби таки Оленка....

ГРИЦЬКО. Буде, Миколо! Провалиться мені на цім місці, як не висватаю тобі Олену! Панас — мій кум, і я добре його звичай знаю: як заспіва він “Чорноморця”, — оттоді він м’який, тоді з нього що хочеш роби!

МИКОЛА. Ти мене, Грицьку, так повеселив, що я наче на світ народився...


ВИХІД 2.

Ті ж і Хівря

ХІВРЯ. Здоров, Миколо!

МИКОЛА. Здрастуй, тітко Хівре!

ХІВРЯ. А мені тебе й треба було; чи тобі не гикалося?

МИКОЛА. А що хіба?

ХІВРЯ. Та я тілько що була у Стехи Глущенкової, так усе про тебе балакали.

МИКОЛА. Ну, що ... як там... Оленочка?

ХІВРЯ. Так оце ж вона попросила найти тебе й кланятися тобі, що вона тебе ще дужче любе і що до самої смерті буде тебе любить. Казала, що як не віддасть тато за тебе, то ні за кого й не піде.

МИКОЛА. Так таки прямо й сказала?

ГРИЦЬКО. (Куре). Так прямо, що пряміше й не буває.

ХІВРЯ. Та ще казала, щоб я тобі сказала, щоб ти не дуже журився.

МИКОЛА. (Гірко). Бідна Оленочка!

ХІВРЯ. Бач, трохи не забула: ще вона казала, щоб я тобі переказала...

ГРИЦЬКО. Казала, розказала, переказала... та ще все-таки не все сказала. Бабу таки зачепи, то й до світу не переслухаєш. Ходім-бо, чи що, а то й на місці не всидю...

З а в і с а

Д І Я ІІ.

Картина 3.

Вулиця біля шинку. Стоїть купка людей; чути спів Панаса.

ВИХІД 1.

Рятуй, рятуй, моя мила,
Коли вірно любила.

ПЕРШИЙ. Це вже Панас дме.

ДРУГИЙ. Ще тільки йде до шинку й то співає. Хто ж це його накотив? (Чути, як виє собака на пісню. Панас кричить дужче. Собака забирає ще вище. Люди сміються. Показується п’яний Панас).

ВИХІД 2.

Ті ж і Панас

ПАНАС. (Підходить до людей у свиті наопашки). Здорові були!
УСІ. Здрастуйте, Панасе Хведоровичу.

ДЕЯКІ З КУПИ. Правда твоя, правда, Панасе Хведоровичу!

ПАНАС. Особливо противний мені Сірко Голопузів... Я тілько що за ним ганявся... трохи не запалився...

З КУПИ. Та ми чули, Панасе Хведоровичу, як він тобі підспівував. (Сміх).

ПАНАС. Я чоловік грішний. Де-коли й вип’ю; не те, щоб дуже, а так собі: додому хоч на чотирьох, а прилізу. Під тином рідко ночую. (Сміх). Ну, ото, як вип’ю, то щоб люди не взнали, що п’яний, то і пісню співаю.

ПЕРШИЙ. Еге, Панасе Хведоровичу, нікому і в голову не влізе, що ви випивши.

ПАНАС. І ото, як тільки йду з шинку, та порівняюсь з Голопузом, так Сірко й дражне: вийде на вулицю, сяде на призьбі та й виє; та так голосно, що аж серце візьме. Замовчу, і він замовчить; почну співати — і він тут. То я вже й не співаю, аж поки не зайду, щоб він не чув. Тепер обходю Голопуза аж побіля Лукича. А там оп’ять лихо: як Лукич почує, що я йду, то й заверне оп’ять у шинок, та й почне спорить та доказувать, що він під Малаховим дві неділі нічого не їв...
А бреше... Їй-Богу бреше! Я б без горілки не прожив стільки, не то без хліба. Отой Лукич противніший мені часом Голопузового Сірка: як почне, бісова гнида, хвастать, як він з п’ятьма язиками воював, так таки слухай. Я більше бачив, та й то мовчу — не хвалюсь...

ПЕРШИЙ. Та що там балакати, Панасе Хведоровичу. Лукичу й не присниться те, що ви бачили.

ПАНАС. (Випрямляючись). Я був під Карцем і Узрюмом. Під Ірдиганом двох турок один у стан притирив... Під Баязатом конфузію получив у коліно... Не вірите? Ось я вам покажу. (Нахиляється й трохи не падає).

ДРУГИЙ. Та що це ви, Панасе Хведоровичу, самі без Ілька?
ПАНАС. Що Ілько? Хоч він і стрибає коло мене, як горобець, а все-таки він проти мене молокосос!

ОДИН ІЗ КУПИ. Ви щось добре з ним поладили. Чи не присватується він до вашої Олени?

ПАНАС. А може, й присватується. Хіба Олена не дівчина?

ОДИН ІЗ КУПИ. Та що про це й балакати: дівчина, то вже на всім Майдані не найдеш такої.

ПАНАС. От що, добрі люди: дайте раду... що мені робить? Кого вибирать для моєї Олени? Признаться на совісті — свата її Печений, це ви вгадали, і Микола-чумак — теж.

ПЕРШИЙ. Оддай за Миколу: він парубок гожий.

ДРУГИЙ. То дарма, що він безрідний…

ПАНАС. І кум мій, Грицько-скрипаль, і Лукич дуже не совітують оддавати за Печеного, а все Миколу хвалять. (Гука). Ей куме! Лукичу! Де ви там засіли? (До купи підходять Грицько і Лукич).

ВИХІД 3.

Ті ж, Грицько, Лукич

ОДИН З КУПИ. Мій совіт, оддають — за Миколу.

ДРУГИЙ. За Миколою дівчина не пропаде.

ПАНАС. Та й Олена за Миколу тягне: дуже він їй сподобався.

ПЕРШИЙ. А як що так, то нічого й питати, нічого і ждать: треба за Миколу віддавати.

ДРУГИЙ. І по-моєму так.

ТРЕТІЙ. І по-моєму так.

ПАНАС. Так ви кажете, оддать за Миколу?
У С І. За Миколу! За Миколу! По всіх правах за Миколу!

ПАНАС. (Скида шапку). Ну, моліться Богу, добрі люди. (Усі скидають шапки й хрестяться). У святий час! Нехай же вона буде за Миколою! Не так склалось, як жадалось, та, мабуть, це воля Божа! А тут і дівки жаль: не їсть і не п’є — все за Миколою убивається. Та й він, сердега, став мов несамовитий. (Йде Микола). Ба! Легкий на поминці. Покличу його та спитаю. (Гука). Миколо!

ВИХІД 4.

Ті ж і Микола

МИКОЛА. Чого ви кликали, Панасе Хведоровичу?

ПАНАС. Миколо! Скажи по совісті, по правді, чи любиш ти Олену?

МИКОЛА. (Швидко становиться навколішки). Панасе Хведоровичу! Ради Бога! Ради Христа!.. Оддайте Олену! Не губіть душі!

ПАНАС. (Крізь сльози). Ну, Бог з тобою! Нехай Олена буде твоя. Гарний ти хлопець, як я на тебе роздивися. Тільки як не купиш півштовхи, то й не оддам тобі Олени.

ГРИЦЬКО. (Вийма з кишені). Ось вона, осьдечки: це горілка його, Миколина.

ПАНАС. Оддай, куме, горілку оцим добрим людям, нехай вони вип’ють за добрий совіт та за здоров’я молодих, а ми підемо додому: там Олена, мабуть, і досі плаче. Хіба я своїй дочці лиходій! Нехай і вона засміється. Миколо! Ходім! (До людей). Прощайте, добрі люди! Спасибі за раду, та просимо на весілля. (Йдуть).


ВИХІД 5.

ПЕРШИЙ. Нехай же Бог посилає щастя молодим! (Чути спів Панаса).
Чорноморець потопає
Ще й на милую гукає...


Картина 4

Гарно вбрана хата; з правого боку двері на двір, а прямо двері у кімнату.


ВИХІД 1.

ОЛЕНА. (Співає за шитвом).

Чи я в лузі не калина була?
Чи я в лузі не зелена була?
Взяли мене та зламали,
Та в пучечки пов’язали.
Така доля моя, таке щастя моє!
Чи я в батька не дитина була?
Чи я в батька не кохана була?
На що ж мене засватали
І світ мені зав’язали?
Така доля моя, таке щастя моє!
(Плаче).

Чи оце й справді мені загибать? Ні, цього не буде! Умру, а за другого не піду. Нехай він буде хоч роззолочений! І що це з моїм татом сталося? Гонить мене і слухати не хоче: віддам тебе за Ілька Печеного, він, каже, служив царю і отечеству. А що мені з того? Мені Микола дорогше усього на світі! Він, каже, ланець-обідранець! Як йому це слово поноровилось! Ох Миколо, Миколо, як би ти знав, як я тебе кохаю. (Плаче; входить мати).


ВИХІД 2.

Олена й Стеха

СТЕХА. (Входить знадвору). А ти все плачеш, Олено? І чого ти плачеш, доню? На що ти мені серце разиш? Ти думаєш, що тільки тобі тяжко? Ні, доню, мені, дивлячись на тебе, ще важче. Попротивиться та й оддасть; хіба ж ти його не знаєш? Він зразу перемелеться; тільки ти йому не дуже докучай, бо він, як завередує, то ще гірше буде.

ОЛЕНА. Він хоче мене за Печеного віддати, а я за нього не піду! Умру, а не піду!

СТЕХА. Як не підеш, то й не віддасть.

ОЛЕНА. (Співає).

Ні, мамо, не можу нелюба любити;
Нещасная доля з нелюбом жити.
Ой тяжко, ой важко з нелюбом розмовляти,
Ой лучче ж я буду свій вік дівувати.
(Плаче).

СТЕХА. Та ну-бо, Оленко, буде; на що самій себе убивати? Перемелеться — усе мука буде. Перестань. Та що це тата нема, — з ким він вийшов? Ти не бачила?

ОЛЕНА. Та наче з Грицьком-скрипалем. Я його не бачила, а гомін наче його. (З вулиці чути спів Панаса).

Стала вода прибувати,
Чорноморця затопляти.

СТЕХА. (Схвильовано). Це вже тато співає, випивши. І нехай йому грець, як же часто став він пити. (Олена йде у кімнату. Входять Панас, Грицько й Лукич).

ВИХІД 3.

Стеха, Панас, Грицько й Лукич

СТЕХА. (До Панаса). Хіба так хрещені люди роблять?

ПАНАС. Цить, жінко, не лайся. Уперед послухай, що я тобі скажу, а тоді й знатимеш, чи лаяти, чи, може, ні...

ГРИЦЬКО. За старим прислів’ям, то виходить так: поперед спитайся, а тоді лайся.

ЛУКИЧ. Або ще так: не спитавши броду, не лізь у воду.

ПАНАС. Оце я пропив свою дочку. А чи взнаєш за кого?

СТЕХА. Почім я знаю. Чи не за того хвастуна — Печеного?

ПАНАС. А от і не вгадала.

ЛУКИЧ. Ні за печеного, ні за товченого.

ГРИЦЬКО. А за судженого, кумо, бо його за старовинним прислів’ям і конем не обійдеш.

ПАНАС. (Гукає). Олено! Олено! А йди лишень сюди.

СТЕХА. Та ти хоча Бога побійся: Олена й не їсть і не п’є, а він ще хоче глузувати! Натріскається тієї нещасної горілки...

ПАНАС. Цить, стара, не мішай! (Гука). Олено!

ВИХІД 4.

Ті ж і Олена

ОЛЕНА. (Приходить заплакана). Чого, тату?

ПАНАС Я тебе просватав, дочко; якщо і тепер не вгодив, то вже й не знаю, відкіль брати тобі молодого. (Двері з сіней швидко відчиняються і в хату вбігає Микола).

ВИХІД 5.

Ті ж і Микола

МИКОЛА. (Кидається до Олени й обнімає її). Оленко, серце! Ти тепер моя, навіки моя!

ПАНАС. От, стара, ти й не вгадала, та ще й лаяти хотіла. (Олена одривається од Миколи й біжить до матері, а далі до батька й обох цілує). Ну, давайте ж Богу помолимося.

ГРИЦЬКО. Еге, оце гаразд, бо до Бога перше за всього. (Усі моляться. Молодий й молода підходять до батька й матері, кланяються їм і цілують їх).

ПАНАС. (До молодих). Ну, ідіть собі в кімнату, побалакайте, а ми тут почаркуємо, поки прийде Мазуха з цимбалами, тоді, може, й потанцюємо. (Стеха виймає зі скрині хустки й подає їх Олені, а та обв’язує ними Грицька й Лукича, а потім йдуть у кімнату).


ВИХІД 6.

Панас, Грицько, Лукич і Стеха

ГРИЦЬКО. Ну, кумо! Оце Бог дав тобі радість.

СТЕХА. Коли ж не радість! Сердешна Олена звелась уже ні на що: плаче та й плаче, й сон її не бере.

ПАНАС. (Наливає чарку й співає).

Вип’єм за славу,
Вип’єм за щастя,
Вип’єм за те, що миліше:
Щоб наша доля та й не вмирала,
Щоб всім жилось веселіше.

Це так співав один офіцер у нас в Ірванському полку; він був з Полтавської губернії. І скільки він цих пісень знав, та все старинні!

ГРИЦЬКО. А ну, підождіть! (Показує на чарки)...

ПАНАС. (Одкашлюється й співає).

Ой як сяду біля віконця
Виглядати чорноморця;
Чорноморець з моря йде,
Ще й п’ятеро коней веде.
На шостому вороному
Сам в жупані голубому;
Не поїхав він додому,
А поїхав до Дунаю.
Став він коней напувати.
Стала вода прибувати
Чорноморець потопає
І на милую гукає!

ЛУКИЧ. (Підтягує хрипким голосом).

Чорноморець потопає
І на милую гукає...

Далі продовжуються поздоровлення молодих, Миколи й Олени, їхніми рідними і сусідами. Веселий гармидер супроводжується піснями, прислів’ями, приказками та танцями веселих мешканців Майдану.


Український алфавіт:
Є = Е
І = И
Е = Э
И = Ы

Категория: Люди / печать / rss
Оценить статью: / Средняя оценка: 3

pgt 0.02035 сек. / запросов: 10 / кэширование: выключено
 

 


Использование материалов, опубликованных на сайте, разрешено только с указанием авторства и гиперссылкой на источник: www.ostrogozhsk.ru
Мнение администрации не всегда совпадает с мнением авторов опубликованных на сайте материалов.